Штірнер і Джокер: Єдиний та його бунт

Штірнер і Джокер: Єдиний та його бунт

Автор:

Штірнер і Джокер: Єдиний та його бунт

Share/репост

Актуалізація ідей М. Штірнера через фільм «Джокер» Тодда Філліпса.

Світ змінюється разом з його цінностями. В даний час суспільні настрої знаходяться в киплячому стані. Наша планета – це пульсуюча, розжарена до межі куля, в різних областях якої раз у раз відбуваються бунти, революції, протести, мета яких – звільнення. Людина тепер стає активно діючим суб’єктом, який відстоює свою свободу. Він бореться з експлуатацією – і не тільки подібних йому членів суспільства, але також і з експлуатацією планети, вичерпанням її ресурсів з огляду на наближення кліматичних змін, від яких в цілому залежить життя людства.

Тим цікавіше звернути увагу на масову культуру, в якій, разом зі зміною суспільства, змінюються так само й образи, які вона продукує. Фігура Джокера, створювана режисером Тоддом Філліпсом, цікава тим, що нагадує філософію німецького некласичного філософа Штірнера, який виглядає сьогодні по-новому актуально. Випереджаючи ідею піднесення індивідуальності, особистості (але не над іншими, а виходячи зі своєї власної самості), Штірнер озвучив ті принципи, які для нас сьогодні стають умовами соціальних змін.

Зображення Макса Штірнера, на основі шаржів Фрідріха Енгельса (1806 – 1856)

Неординарність і відособленість Штірнера, індивідуалізм його філософського судження, заперечення звичного устрою світу – як ієрархічного й утискаючого особистість – відсилає нас до його лібертарної картини світу. У своєму трактаті «Єдиний і його власність» 1844 року він розкриває всю суть своєї філософії через заперечення штучних і нав’язаних «цінностей». Він заперечує все: релігію, Бога, добро, зло, націю, суспільство, державу, саме поняття людства, пропонуючи замість нього щось інше – поняття особистості. Штірнер заперечує істину. Штірнер заперечує все.

Як філософ чистого егоїзму (точніше сказати, чистого суб’єктивізму чи індивідуалізму), Штірнер критикує Бруно Бауера, Гегеля і багатьох інших філософів за зайву абстрактність у зверненні до ідей Бога або Людини. Тому наріжним каменем філософії Штірнера являється поняття особистості, ідея індивідуального Я – конкретної, емпірично даної людини, яка є первинною реальністю і головною умовою буття. У цьому сенсі Штірнера, мабуть, можна було б назвати номіналістом. Виступаючи проти влади «абстракцій», які він усюди виявляє у філософських концепціях його сучасників, і спостерігаючи, як ці абстракції в кінцевому рахунку незмінно встановлюють нерівність, вибудовуючи ієрархію між духом і тілом, загальним і приватним, він називає їх «примарами», «одержимостями» (маючи на увазі Бога, істину, право, держава, і т.д.). Для Штірнера встановлення будь-якої ієрархії, будь-якого панування – це спроба поставити дух над тілом, еліту над народом, абстракцію над конкретністю.

Штірнер підкреслює, що благо кожного окремого індивіда і його «справа» є вищим благом. Заперечуючи все, що «не складає цілком Мого», Штірнер заперечує так само звичне розуміння «добра» та «зла», стверджуючи:

«Я сам – своя справа, і я не добрий і не злий. І те, й інше не мають для мене сенсу. Божественне – справа Бога, людське – справа людства. Моя ж справа не божественна і не людська, не справа істини та добра, справедливості, свободи і т.д., це виключно моє, і це справа, не загальна, а єдина – так само, як і Я – єдиний. Для Мене немає нічого вище Мене »[1, с. 9].

Розглядаючи поняття власності у Штірнера логічно припустити, що він має на увазі зовсім не якесь буденне розуміння матеріального. Так, у своїй статті «Проект Макса Штірнера в світлі індивідуалістичних тенденцій», М. Рахманінова зазначає, що власність у філософії Штірнера розуміється не як юридично завірений або присвоєний матеріальний ресурс.

«Враховуючи те, що Штірнер нічого не говорить про економіку та юридичний аспект власності, навпаки, скоріше, захоплюючись як фонетичною, так і концептуальною співзвучністю «Einzige» та «Eigentum», видається закономірним припустити, що для нього мова йде все-таки не про власника капіталу, а саме про володаря якоїсь самості» [2].

І, виходячи з цього, розуміння власності переходить в дискурс сприйняття себе, розуміння себе і свого, як про це на початку свого оповідання акцентує сам Штірнер.

При аналізі ідей Штірнера цікаво також звернути увагу на виділені ним етапи розвитку людини, з огляду на які здійснюється становлення індивідуальності: дитинство, юнацтво, зрілість. Як дитина – людина реалістична, тому що навколишній світ – це сукупність безпосередньо даних об’єктів. Якщо ми звернемося до історії, то даному етапу релевантний античний світ до Сократа і Платона. Так, в юності людина знаходить ідеалістичний погляд на світ і намагається знайти сенс його об’єктів, зрозуміти їх ідею. Духовна сторона життя, в такому випадку, набуває найвище значення, і людина в цілому розуміє себе в якості духу, вписуючи все матеріальне в систему ієрархії, де останнє є перехідним і нікчемним порівняно з духовним. В історії така епоха фіксується в платонізмі, християнстві, Просвітництві. Останнім етапом для становлення індивідуальності стає перетворення в зрілу людину. Тут людина знаходить правильну, за Штірнером, точку зору – егоїстичну, яка ставить всі речі та явища в залежність від інтересів індивідуального Я, яке стає власником даних речей та явищ.

Отже, співвіднесемо концепцію індивідуальності Штірнера та фігуру Джокера, що знаменує собою поворот громадського дискурсу індивідуальності. А потім розглянемо їх через призму героїчного й анти героїчного.

Тисячоліттями, століттями, роками масова культура оспівувала образ героя, творця своєї долі, рятівника доль, який готовий принести в жертву себе заради людства.

Міф, як перша форма опису навколишнього світового устрою, включав у себе таких героїв, як Геракл, Ахілл, Персей, Орфей. Подібним чином, з появою епосу, ті ж основні мотиви міфів були відтворені в героїчних оповіданнях, які передавали уявлення про навколишній світ, як про гармонійне буття героїв-богатирів, які завжди захистять слабких, допоможуть бідним і обов’язково переможуть зло. Так, в епосі оспівувалися виключно позитивні персонажі: Одіссей, Еней, Роланд, Робін Гуд, Король Артур та інші. Оспівані культурою герої сьогодення – супергерої, про яких написано безліч коміксів, знято величезну кількість фільмів і серіалів: Бетмен, Людина-Павук, Соколине Око і багато, багато інших.

«Геракл, що вбиває гідру». Римська копія статуї Лісіппа. Капітолійський музей, Рим

Проте існування героя можливо лише за умови існування антигероя, лиходія, завдяки боротьбі з яким герой може себе ствердити. І, якщо вся культура міцно була просякнута оспівуванням тільки позитивного персонажа, то істотне зрушення відбувається саме зараз і саме в наш час. Нарешті, увагу звернуто до дій і мотивації, долі умовного лиходія. Чому він такий? Що змушує його діяти так, а не інакше?

Сьогодні герої, яких оспівує культура, – супергерої. Насправді, їх діяльність все ще – боротьба зі злом, боротьба з хаосом, спроба встановлення порядку. Проте подібні спроби – по суті справи, не більше ніж боротьба з симптомами хворого організму капіталістичного, ієрархічного, експлуататорського суспільства, це – боротьба з наслідками, а не з самою проблемою. Тому така поведінка супергероя лише зміцнює стан справ, адже якщо він викорінить зло – його існування перестане мати сенс, він завершить себе як героя.

Поява антигероя на сцені масової культури не тільки як «темної конячки», яка нерозважливо сіє зло, а саме як осмисленої (і переосмисленої) фігури, як продукту системи – наче спонукає нас і до нового її осмислення. А значить, і до політично відкриття можливості її змінювати.

Фільм «Джокер» Т. Філіпса – це новий погляд масової культури на антигероя – персонажа, який бунтує, який кинув виклик не окремому супергероєві, але суспільству в цілому. Лейтмотив фільму – дослідження самих причин виникнення таких фігур як Джокер – які оголюють реальність у всій її грубій непривабливості.

На тлі інерції модерну, що зберігає ідеалістичну установку аж до сучасності, становлення «чистого егоїзму» як проекту анти-ідеалістичного сходить саме до трактату «Єдиний і його власність». Так формується умова для усвідомлення індивідом своєї винятковості  – за допомогою звільнення від будь-яких форм ідеалізму, які тяжіли над ним у моральній, політичній, юридичній та інших сферах. У цьому сенсі герой фільму, Артур Флек, так само не є вільним. Його звільнення відбувається тільки через процес досягнення точки повного нігілізму. І якщо епоха чистого егоїзму тільки починається з книги Штірнера, то сьогодні вона виходить на перший план вже в масовій культурі, прирікаючи все суспільство в цілому на переосмислення та рефлексію над звичними йому цінностями, мораллю та традиціями.

Кадр з фільму «Джокер». 2019. США. Реж. Тод Філіпс

Так, Бог, людство, безсмертя, свобода – постає, як навіюване з дитинства для нас і «несвідомо володіють нами» [1, с. 61]. Інші почуття в нас – збуджені, почуття власні, егоїстичні, вони відрізняються тим, що виходять з нас самих, з нашої самості («власності»). Артур Флек живе в суспільстві, яке за своєю суттю відображає сучасний нам світ – потопаючий в багні, щурах і смітті. Напевно, метафорично цей образ відштовхується від аналогічного стану свідомості людей: навіяні з дитинства прищеплені засади, традиції, норми психофобного, расистського, елітарного, ієрархічного світу пригноблюють Флека, ламають його. Проте в спробі залишитися людиною у звичному сенсі, навіюваному нам з дитинства – головний герой втрачає людяність, звертаючись до своїх збуджених репресивним середовищем почуттів. Саме тому відповідність несвідомо володіючими нами почуттям – лише пригноблює нас, і, у відомій системі ієрархії, ламає, викидаючи на узбіччя. Таким чином, заперечення пробуджує мою «власність» всередині мене, мою самість, повертаючи мене до самої себе, як до Єдиної.

«І як важко доводиться домагатися того, щоб при згадці того чи іншого імені, виявити нарешті своє власне відчуття, і розсміятися в обличчя тому, хто очікує від мене, що я скорчу при його промовах благоговійну міну» [1, c. 61]. Так, головна думка Джокера: «Раніше я думав, що моє життя було трагедією. Але тепер я розумію, що це комедія », – нагадує, як раз те, про що ми говоримо, бо дзеркально відображає ту суб’єктивну зміну, про яку оповідає Штірнер. Комедія – це момент, коли Джокер, слідом за Штірнером, «приймає себе у розпачі не, як комічну фігуру і позбавляється від останніх обмежень старого світу» [3].

Проте, може здатися несподіваним, що через фігуру Джокера актуалізується саме Штірнер, адже в історії філософської думки вже є ніцшеанська концепція надлюдини, що представляє якраз вкрай нігілістичну фігуру.

Штірнер, Ніцше і Джокер – фігури, які здійснюють переоцінку всіх цінностей. І тим не менше, ніцшеанська філософія глибинним чином відрізняється від штірнеріанської, так як є цілком ієрархічною. Джокером, як і індивідом, представленим у Штірнера, рухає щось інше, ніж у Ніцше. У Джокера і Єдиного немає волі до влади, вони не прагнуть повстати над кимось, не прагнуть звеличитися, вони заперечують ієрархію. Штірнер здійснює переоцінку всіх навіюваних цінностей і відкидає Бога

Фрідріх Ніцше. Кадр з фільму «Коли Ніцше плакав». 2007. США. Реж. Пінхас Перрі

Джокер вбиває своїх кривдників. Вбиває свою матір, тим самим повстаючи проти суспільства споживання, і відрікаючись від консьюмеризму. Саме тут він наче відчуває необхідність піднесення над біологічною та емоційною сторонами життя. У світлі цього цікаво згадати про бітнічну рецепцію дзен-буддизму, яка сфокусована на усуненні всіх перешкод на шляху до свободи. Так, Ліньцзі оповідає про те, що для того, щоб знайти погляд, який би відповідав Дхармі (сукупності правил і норм, дотримання яких потрібно для підтримки космічного порядку) необхідно не піддаватися помилкам інших. Як говорить мудрець:

«З чим би ви не зіштовхнулися всередині або зовні – вбивайте це. Зустрінете Будду – вбивайте Будду, зустрінете патріарха – вбивайте Патріарха, зустрінете архата – вбивайте архата, зустрінете батьків – вбивайте батьків, зустрінете родичів – вбивайте родичів. Тільки тоді ви знайдете звільнення від уз »[4, c. 125].

У цьому сенсі, простежується думка щодо необхідності руйнування та вбивства будь-якого авторитету колишніх утискаючих і обтяжливих обмежень, які покладає на нас культура та суспільство.

Джокер вбиває Бога, стріляючи в голову свого кумира. По суті, фігура Мюррея – як фігура духовного батька – символізує раціональність, культуру, Логос і сакральне знання, до якого прагне долучитися Артур. Але з огляду на те, що роль батька в епоху технічного прогресу й індустріалізації зменшується – людство повністю його відкидає. Тим самим Джокер вбиває раціональність, проти якої виступає і Штірнер.

Здійснюючи негацію, вони обидва не прагнуть зайняти місце тих, хто були на вершині ієрархії. Вони заперечують саму ієрархію. Саме тому такий ніцшеанський метод як ресентимент скасовується і визнається нерелевантним для інтерпретації через фігуру Джокера.

Для Ніцше світ від самого початку є ієрархічним: сильний поневолює слабкого, Пан володарює над рабом – їх не можна зрівняти. Напевно, саме ідеї Ніцше більш актуальні для сьогоднішнього часу, так як капіталістична система неминуче зумовлює розклад домінування. Тим не менш, будь-яка така система приречена на розпад – як і на особистісному рівні сприйняття навколишньої дійсності, так і в суспільному розумінні світобудови та його механізмів. Оскільки логіка «людина людині вовк» головною метою проголошує поневолення іншого – того, кого, в свою чергу, повинен буде поневолити ще один інший. Таким чином, ми, приймаючи концепт війни всіх проти всіх, приймаємо в якості головних цілей суспільства боротьбу за владу, – тобто руйнування і роз’єднання суспільства як такого.

Штірнер у своєму запереченні, в першу чергу, радикально послідовний. Наполягаючи на індивідуалізмі, він, разом з тим, заперечує будь-яку форму володарювання над чим-небудь і над ким-небудь. Для Штірнера немає Людини і людини – в цьому сенсі люди для нього нічим одне від одне не відрізняються. Немає пануючого та підлеглого по природі або по суті.

«Для мене немає нічого вище за мене», – ця установка Штірнера, в якій відтворюється самообожнювання особистості, неминуче призводить до заперечення державності та всіх її атрибутів, що відносить мислителя до філософів анархістів [1, с. 9]. Суспільне благополуччя, справжня свобода, які виходять із благополуччя та свободи кожного індивіда окремо – неминуче випливає з особистої ініціативи та індивідуальних прагнень кожної та кожного.

Джокер уособлює протест, «скорочений до нуля». Він насправді іронізує над кожним авторитетом, існування якого, що важливо, обумовлене постійним самоствердженням за рахунок нижчих членів у ієрархії. Всі, чиє існування забезпечувалося придушенням і пригнобленням інших, тепер мертві. І, разом з ними, мертво все те, про що пише Штірнер: мертві істина, Бог, держава, людство, і все інше, що є помилковим та непридатним для сучасності.

На перший погляд, таке заперечення може здатися руйнівним без очікування успішного результату. Але ми повинні пройти цей шлях відчаю. Джокер, таким чином, фігура, яка уособлює собою Ніщо – як кінець, межа всіх заперечень і чисте полотно, на якому кожна людина, будучи творцем, по Штірнеру – може створювати щось нове.

«Недостатньо грати в гру тих, хто при владі», – це те, що ми неминуче повинні винести з «Джокера» [3]. При існуванні держави ми залишимося заручниками необхідних покори та поклоніння їй.

Спостерігаючи за тим, як відбувається становлення Джокера з Артура Флека, ми спостерігаємо, що і суспільство на його тлі стає зовсім іншим. Бунт породжуваний реальністю побуту бідних, виключених, соціально незабезпечених і викинутих за борт човна благополуччя. І чим швидше перед глядачем розгортається божевілля Артура Флека, тим більших обертів набирає повстання. Тому такий рух – ще не початок вивільнення, це, скоріше, позбавлення від всього старого – глухий кут системи, її самознищення, точка, для якої характерне прагнення суспільства до нульового рівня, щоб потім звільнити простір і спорудити щось нове.

За словами Штірнера, «За всім ми знаходимо нашу сміливість, нашу перевагу; за суворим наказом начальства та батьків стоїть наша смілива воля або наш найзухваліший розум. І чим більше ми усвідомлюємо себе, тим слабшим нам видається те, що здавалося раніше нездоланним. А що таке наша хитрість, наш розум, наша мужність, наша завзятість? Не що інше, як дух »[1, с. 13]. Сміливість, хитрість, розум, дух – те, що рухає особистістю сьогодні. Особистістю, яка заперечує колишній світ через саму себе, споруджуючи себе, але не над кимось. Цією особистість і є фігура Джокера. У цьому сенсі Джокер – це вирок сьогоднішній культурі, «це темний нігілістичний образ, покликаний розбудити нас» [3].

Таким чином, проект закладений Штірнером у 1844 році, сьогодні реактуалізується через звичну фігуру антигероя, але під незвичним поглядом – як на суспільство, так і на особистість. Тепер в масовій культурі з’явився образ розвінчання лицемірства ідеологічних міфів, сакральних кумирів-гнобителів, а також новий образ боротьби індивіда за свою гідність. І, незважаючи на поширене в капіталістичній культурі прочитання Штірнера крізь призму цинізму, самовдоволення та божевілля, штірнерівська концепція може бути зрозуміла й з абсолютно протилежних позицій. Таким чином, ірраціоналізм, волюнтаризм, анти-ієрархічність, апологія стихійності, поняття особистості, поняття чистого егоїзму – сьогодні можуть бути по-новому цікаві.

Якщо Штірнер своїм «Єдиним …» позначив початок нової епохи, то фільм «Джокер» в масовій культурі виявляється імпульсом до зміни суспільних настроїв. Зміни, що відбуваються в суспільстві, неминуче звертають і нас самих до самосвідомості та переоцінці колишніх цінностей.

Список літератури:

[1] Штірнер М. Єдиний та його власність / Макс Штірнер. – Харків: Основа, 1994. – 560 С.

[2] Рахманінова М. Проект Макса Штірнера в світлі індивідуалістичних тенденцій сучасного російського суспільства: збіг чи антагонізм? [Електронний ресурс] / Марія Рахманінова // «Acta eruditorum». – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://akrateia.info/proekt-maksa-shtirnera-v-svete-individualisticheskikh-tendentsii-sovremennogo-rossiiskogo-obshchestva-sovpadenie-ili-antagonizm/

[3] Žižek S. ‘System deadlock’: Joker artistically diagnoses modern world’s ills [Електронний ресурс] / Slavoj Žižek – Режим доступу до ресурсу: https://myheartwillgoonandsoonandsoon.blogspot.com/2019/11/zizek-on-joker. html

[4] Гуревич І.С. Лінь-цзи Лу / Лінь-цзи лу. Вступ. ст., пер. з кит., коммент. і граммат. нарис І. С. Гуревич. СПб .: «Петербурзьке Сходознавство», 2001. – 272 С. ( «Пам’ятки культури Сходу»).

  • Оформлення: кадр з фільму «Джокер». 2019. США. Реж. Тодд Філліпс
  • Переклад українською end, вичитка та корекція Arrrna.

 410 total views,  2 views today

Залишити відповідь