Лекція на захист анархізму, яку Емма Гольдман збиралася прочитати перед Едельштадтським суспільством 17 березня 1908 року в Чикаго. Тоді їй завадив капітан Махоні з ділянки на Максвелл-Стріт з загоном приблизно в п’ятдесят поліцейських – лекція не відбулася.
У народній свідомості анархізм означає розгром; для більш освічених він постає ідеалом – прекрасним, але абсолютно непрактичним. І дійсно, анархізм виступає за руйнування інститутів, що тримали людський розум у неволі, тримають його і досі, – позбавляють людство права на використання предметів першої необхідності. Якщо дивитися на анархізм з точки зору доларів і центів, він справді виявляється неможливим, а ті, хто націлені на життя багате й владне, завжди будуть цуратися анархістського руху. Мірилом анархізму виступає справжня цінність – людська особистість, відкритість і користь для суспільства, тому він і представляється нам найбільш практичною з усіх теорій; це твердження я спробую довести.
Анархізм – це теорія розвитку людини, яка додає не менше значення економічному або матеріальному аспектам суспільних відносин, ніж соціалізм; наголошуючи на тому, що причина безпосереднього зла корениться саме в економічному аспекті, ми, однак, віримо, що рішення соціального питання, що стоїть перед нами сьогодні, має бути сформульовано з рівного розгляду всього нашого досвіду як цілого.
Щоб уявити суспільство в усій його повноті як ціле, дослідниця* повинна розглядати окремі його атоми – індивіда і його мотиви, які породжують кожну колективну дію та дію окремої людини. Але які ці мотиви?
Перший – інстинкт індивідуалізму – він спрямований на самовираження особистості. Другий – інстинкт соціальності, який спрямований на колективне та суспільне життя. У своїй прихованій формі ці інстинкти ніколи не виявляються ворожі один одному. Навпаки, один без іншого вони не зможуть повноцінно й нормально розвиватися. Проте, на жаль, через специфічний склад суспільства ці інстинкти знаходяться у постійній боротьбі. Фактично, історія всього нашого досвіду думки та дії – це літопис такої внутрішньої боротьби кожної людини та її відображення у кожному суспільстві. Щоб наочніше проілюструвати цю думку, наведу два приклади, що описують крайні форми розвитку інстинкту індивідуалізму й інстинкту соціальності.
Взяти того ж Рассела Сейджа [1] – людину, чий інстинкт індивідуалізму не знав кордонів; людину, якій як кажуть, навіть злодійський закон неписаний [2]. Я маю на увазі те, що у своїх способах досягати мети (примножувати майно) він був настільки нерозбірливим і неохайним, що навіть його власні колеги не мали до нього поваги. Чи правомірно сказати, що інстинкт, який спонукав до таких дій Рассела Сейджа, був настільки асоціальним, що кожен його крок або обривав чиєсь життя, або ставав причиною невимовних страждань, прирікаючи на злидні тих, кого ще не встигла повністю розчавити його залізна п’ята. Така людина має місце тільки у суспільстві заснованому на нерівності, в суспільстві, побудованому не на природних горизонтальних зв’язках людей одна з одною, але на штучних і довільних принципах.
Тепер звернемося до типу людини, в якому вкрай розкрився соціальний інстинкт. Такою людиною, безперечно, була Луїза Мішель [3], всесвітньо відома анархістка, «Мама Луїза», як її назвала би будь-яка бідна дитина. Любов Мішель до людини та тварин була безмежна. Було це кинуте кошеня чи бродячий собака, або бездомний, – вона віддавала їм все, навіть останній кусень хліба. Щоб заспокоїти свою велику душу, вона була змушена заперечувати власний інстинкт індивідуалізму та жити у великій і постійній бідності, піддаючи себе багатьом небезпекам, тюремному ув’язненню і спеці у Новій Каледонії, куди її заслали разом з багатьма іншими політичними ув’язненими, учасницями Паризької комуни 1871 року.
Анархістки переконані, що, якщо інстинкти людини розвиваються до подібних крайнощів за рахунок один одного, значить, середовище нашого життя має хибне коріння.
У своїх наукових і філософських підставах анархізм звернений до тієї сили в людині, яка може привести інстинкти індивідуалізму та соціальності до гармонії та несуперечливої єдності. Найбільш очевидні перешкоди на шляху до такої єдності – власність і монополія на неї; а саме, заперечення права інших на доступ до власності та влади; влада, або панування однієї людини над іншими, закріплене на рівні законодавства, а також абсолютне нехтування життям окремої людини всередині об’єднання, яке, за відсутністю більш адекватної для себе назви, продовжує іменуватися суспільством.
Тому ключова установка анархізму – установка на піднесення гідності кожної окремої людини за допомогою звільнення її від різноманітних деспотичних рамок: економічних, політичних, соціальних. Тому анархізм наполягає на необхідності прояснення того, що справжня сила людей – у соціальних зв’язках, які завжди пов’язували і будуть зв’язувати їх між собою, у відносинах, які складають дійсну основу справді нормального та здорового суспільства. Засоби досягнення такого соціум відшуковуються у прихованих якостях і можливостях кожної окремої людини.
Я вже торкалася теми насильницької та бездумної централізації як у промисловому, так і у політичному житті народу, а тепер скажу кілька слів про те, що здається анархістам в централізації найбільш небезпечним. Людина принизила себе до рівня простої машини, і все, що породжує спонтанність, оригінальність та ініціативність, або заціпеніло, або повністю в ній загинуло, поступово перетворивши її у ходячий труп, який волоче безцільне, безініціативне та позбавлене ідеалів існування. Тут людина народжується лише для того, щоб бути принесеною у жертву на вівтар речі, цілих гір речей, які так само бездумні та нудотні, як і ті людські машини, які їх виробили.
Як ми можемо говорити щодо соціального достатку, коли він залишається можливим лише за допомогою такої розтрати людських життів – тисяч і тисяч життів? А чого варті ці життя, якщо вони позбавлені ініціативності та спонтанності? Анархізм виступає за ідею про те, що просте людське життя, якому надали волю та масштаб, незрівнянно цінніше для суспільства, ніж науково обґрунтоване регулювання «зверху» та бездумне слідування соціальним нормам. Оскільки в міру того, як це звичайне життя стає усвідомленим, мислячим, багатогранним, та таким, що виявляє свій справжній зв’язок із ближнім, правила та соціальні норми більше не доводиться підтримувати штучно.
Анархісти вірять, що узаконена влада чи держава створені виключно задля монополії; вони не знаходять ніяких підтверджень того, що за історію людства влада хоч раз сприяла поліпшенню рівня життя людини або якимось чином сприяла формуванню можливостей для реалізації потенціалу людини або її індивідуальності. Таким чином, анархізм завжди націлений на позбавлення від монополії та управління.
Слід розрізняти управління як організовану владу, чиї цілі незмінно реалізуються за допомогою застосування насильства – поліцейських кийків, державних ополчень, армій і військово-морських сил, – і управління у вигляді стихійно виникаючих громадського порядку та гармонії, для якнайшвидшого втілення яких необхідно лише усунення поневолюючих і катуючих весь світ сил монополії.
Для централізованого методу виробництва потрібна була централізована форма управління, яка постійно нарощує власну міць і неухильно втручається в найдрібніші деталі життя людей. Насправді, можна із впевненістю сказати, що все життя людини, від народження до смерті, знаходиться під постійним контролем влади, і Америка – наочний тому приклад. Поки ця країна була молодою, і поки її народ боровся зі стихіями – за життя, свободу і пошуки щастя, кожен і кожна у цій країні ще щось значили. Люди були тоді близькі одне до одне, а почуття товариськості та братерства були гостріше та глибше.
Але в міру того, як росли багатства Америки, то і способи управління все більше орієнтувалися на централізацію і все менше відповідали зростаючим суперечностям життя та прав людини, до тих пір, доки людина не опинилася приреченою тягнути своє жалюгідне існування – але вже не згідно «волі Божої », а в силу збірки законів, які їй абсолютно невідомі та принципово чужі природному зростанню та розвитку.
Виходячи з цього, анархізм виступає за добровільні, творчі, незалежні та горизонтальні союзи, що користуються спільною власністю та вільно об’єднуються у співтовариства, які врешті-решт переростають завдяки своїм способам виробництва та споживання у комунізм, визнаючи, однак, в усі часи, право окремої людини або ряду осіб організовувати свою працю відповідно зі своїми особливостями або схильностями.
Що ж стосується злочинів і самих злочинців, то анархісти добре обізнані про те, що це суть не що інше, як симптоми штучного суспільного устрою, породженого владою. Тому велика їх частина із необхідністю зникне після усунення справжніх причин – капіталізму та державності. Злочинність, обумовлена нерозвиненим розумом, не може бути подолана силою. Однак сучасні терапевтичні методи у сукупності зі зростаючим почуттям сестринства і вдосконаленням освіти, можуть виявитися істотно результативнішими за тюремні грати, наручники, замки або ланцюги.
Американські методи, що застосовувалися для переслідування анархістів, практикувалися у європейських державах майже сто років, проте виявились у розпачі відкинутими. Правда не може бути прихована ні за допомогою викриття «змов анархістів», ні шляхом проголошення анархістом першого-ліпшого божевільного. Так само, вона бути не може прихована і шляхом спалювання анархістської літератури або розробкою системи шпигунства, яка порушує недоторканність особистого життя своїх жертв і перетворює це життя у нестерпний тягар.
Тисячі людей у нашій країні бачать у цих методах агонію епохи, що минає. Нове суспільство, сильне у своїх думках та ідеалах, націлене на співчуття та солідарність, – воно все ближче. І коли воно прийде, сьогоднішній день стануть згадувати як нічний кошмар, яким марило людство, а не як ту жахливу реальність, у якій воно насправді перебувало увесь цей час.
————————————-
[1] Рассел Сейдж (1816-1906) – впливовий американський фінансист, політик, залізничний чиновник. Брав участь у масштабних залізничних проектах в США; мав у своєму розташуванні з дюжину корпорацій, зокрема «Union Pacific Railroad».
[2] “Even thieves have laws which they obey, that they observe” – ‘Навіть злодії діють за законами, яких дотримуються і яким всі вони підкоряються’ (Цицерон М.Т.); “There is honour among thieves” ‘Злодій злодія не образить’ (Бульвер-Літтон Е. Пелем, або Пригоди джентльмена).
[3] Луїза Мішель – французька анархістка, засновниця лібертарної школи у Новій Каледонії, письменниця і поетеса. Активна учасниця багатьох протестних робочих рухів, учасниця Паризької комуни.
- Примітка перекладачки українською: тут і далі іменники жіночого роду вживаються як загальні. Допустиме чергування родів.
- Переклад українською end, вичитка та корекція Rana Sp.
1,975 total views, 2 views today