Червень 1917. В Гуляй-поле організовано Союз металістів і деревообробників, який до початку вересня встановив на підприємствах села робочий контроль. У тому ж місяці були зроблені і перші кроки до соціалізації сільського господарства: Батрацький комітет при Гуляй-польській Раді почав встановлювати робочий контроль над поміщицькими маєтками, селяни організовано відмовляються платити орендну плату землевласникам.
Робочий контроль означає, що власники підприємств не можуть приймати жодного скільки-небудь важливого рішення (в т.ч. щодо тривалості робочого дня, розміру оплати праці, прийому та звільнення, трудової дисципліни і т.д.) без відома й згоди виборних робочих комітетів і профспілок. Робочий контроль завжди розглядався анархістами як бажаний тимчасовий захід на шляху до повної соціалізації (усуспільнення) виробництва.
Літо 1917. За період червень – середина вересня встановлюється контроль Батрацького комітету над приватним сільськогосподарським реманентом. Для потреб робочого населення, що входить в Союз металістів і деревообробників, 17 липня купується колективна пекарня, – мабуть, перше соціалістичне підприємство в районі.
29 серпня 1917. Гуляй-польський комітет захисту революції приймає рішення про ліквідацію приватної власності на землю, промислові підприємства, друкарні, театри, кінематографи та інші громадські заклади. Через два дні таке ж рішення приймає Рада.
25 вересня 1917. Гуляй-польський волосний з’їзд Рад і селянських організацій. Резолюція про конфіскацію всіх поміщицьких і куркульських земель, скасування приватної власності на землю і її соціалізації. У колишніх поміщицьких садибах вирішено створювати великі сільськогосподарські комуни. Конфіскований сільгоспінвентар і техніка надходять у громадський фонд.
Соціалізація землі означає її передачу у розпорядження всього суспільства. Земля розподіляється порівну між усіма бажаючими працювати на ній, з розрахунку – рівна ділянка на кожного працездатного члена сім’ї (врівнювательно-трудова норма).
Купівля-продаж, оренда, передача у спадок і будь-які інші господарські операції з землею заборонені, між членами сільськогосподарської громади (жителями села) періодично проводиться перерозподіл земельних ділянок, – контроль за цими заходами здійснює сама громада (жителі) в особі, наприклад, Ради або загального сходу.
Результати праці надходять в розпорядження безпосереднього виробника. Землею НЕ ВОЛОДІЄ ніхто, крім суспільства, – землею КОРИСТУЄТЬСЯ будь-який бажаючий.
Жовтень 1917. В Гуляй-поле організовані перші чотири сільськогосподарські комуни (в т.ч. в колишніх маєтках Нейфельда та Классена) і промислова комуна (в механічних майстернях). Загальна кількість комунарів в жовтні 1917 становить до 700 осіб. До лютого 1918 їх чисельність зросла до 1000.
700-1000 чоловік – це багато чи мало? У 1914 р населення Гуляй-поля становило 16 тисяч жителів. Якщо виходити з цієї цифри, то виходить, що комунами в перші ж місяці їх добровільного створення було охоплено близько 5% населення. Як для початку, – вельми непогано.
На початок 1918, в умовах втечі з Гуляй-поля більшості власників підприємств, промислові підприємства волею-неволею опинилися під повним контролем робітників, які були змушені самостійно налагоджувати виробництва та провести його соціалізацію.
Одним з результатів цього стала практично повна ліквідація безробіття. Для вирішення проблеми безробіття застосовувався класичний для анархізму метод: замість звільнення «зайвих» працівників підприємства скорочували тривалість робочого дня.
Робляться перші спроби налагодження прямого продукто-обміну: Рада селянських і робітничих депутатів відправляє вагони з продуктами в міста для їх обміну на промислові товари; отримані товари (мануфактура) розподіляються між усіма жителями Гуляй-поля. Для подальшого розвитку такого обміну організовано громадський склад.
Середина квітня 1918 року Гуляй-польський район зайнятий німецько-австрійськими військами. Анархічний соціальний експеримент перерваний до початку 1919.
12-16 лютого 1919. Другий Гуляй-польський районний з’їзд фронтовиків (повстанців), Рад і підвідділів. Під час обговорення доповідей з місць з’ясовується, що повсюдно організація соціально-господарського життя знаходиться в руках Рад, які проводять, по суті, ті ж заходи, що і восени 1917, наприклад, Покровська Рада взяла у своє керування (соціалізувала) місцевий шкіряний завод, організував збройову та чобітну майстерні й «взяла на облік весь хліб».
Із земельного питання з’їзд приймає резолюцію, яка проголошує принцип «земля – нічия», врівняльно-трудову норму її розподілу та заборону найманої праці; наказано місцевим земельним комітетам взяти на облік усі землі, розподілити їх між мало- і безземельними селянами і забезпечити всіх бажаючих посівним матеріалом.
Виражено протест проти відмови радянського уряду провести соціалізацію землі й «сприяти вільному поширенню колективної обробки землі». Сільгоспінвентар розподіляється між селянами повітовою Радою. Сільгосппідприємства «високих технологій» (досвідчені і показові поля, пасіки, фруктові сади, розплідники), а також ліси оголошені надбанням «всього трудового народу», – тобто, очевидно, підлягали соціалізації.
Особливо відзначимо, що всі ці заходи розглядалися з’їздом як недостатні й тимчасові, але проведення послідовних соціалістичних перетворень відкладалося до перемоги над білою контрреволюцією. Про те, що господарський розвиток Гуляй-польського району передбачався у послідовно соціалістичному напрямку, свідчать також матеріали Третього районного з’їзду.
10 квітня 1919. Третій районний з’їзд фронтовиків-повстанців, робочих і селянських Рад в резолюції «Щодо поточного моменту» висунув, зокрема, вимоги до українського радянського уряду про проведення виборів на всі цивільні посади, проведенні соціалізації землі, заводів і фабрик, про налагодження систематичного товарообміну між містом та селом, про повне скасування приватної торгівлі й розвитку замість неї «широкої мережі товариств споживачів і кооперативів».
Навесні 1919 року в Гуляй-польському районі знову організовуються селянські комуни. Навколо самого Гуляй-поля їх було не менше трьох, в селі Покровське розташовувалася «Перша вільна покровська комуна імені Рози Люксембург», що об’єднувала 285 осіб (у 2001 р в Покровському проживало 11,7 тис. осіб, – ризикнемо припустити, що 285 людина в 1919 приблизно відповідали все тим же п’яти відсоткам від загального числа жителів).
На початку червня 1919 Гуляй-польський район розгромлений червоними, а потім захоплений білими військами. Знову став вільним лише в жовтні 1919.
Джерела:
* Махно Н.І. Спогади. Київ. Україна. Тисячу дев’ятсот дев’яносто один.
* Шубін А. Анархістський соціальний експеримент. Україна і Іспанія. 1917-1939. М. 1998.
* Нестор Махно. Селянський рух на Україні. 1918-1921. Документи і матеріали. М. РОССПЕН. 2006.
* Аршинов П.А. Історія махновського руху, 1918-1921. Запоріжжя. Дике Поле. 1995.
* Волковинський В. Махно і його крах. М. Видавництво ВЗПІ. Тисячу дев’ятсот дев’яносто один.
- Оформлення: кадр з фільму «Дев’ять життів Нестора Махно». 2007. Росія. Реж. Микола Каптан
2,714 total views, 2 views today