Проект Декларації Революційної повстанської армії України

Проект Декларації Революційної повстанської армії України

Автор:

Проект Декларації Революційної повстанської армії України

Share/репост

Пропонуємо вам «Проект Декларації Революційної повстанської армії України», основного програмного документу Махновського руху в 1919-1921 рр.

Саме в цьому документі дано загальне уявлення про те, яким бачили махновці безвладне, анархічне суспільство. Саме тут викладено те, як загальні принципи революційного анархізму втілювалися на практиці в конкретних умовах України початку 20-го століття.

На жаль, російський оригінал Проекту Декларації в повному обсязі не зберігся – зокрема, відсутні розділи про працю, землю, фінанси та національності. Однак існує оригінал Проекту Декларації в редакції 1921 року болгарською мовою, і він ще тільки чекає свого перекладу.

У наведеному нижче вигляді текст був опублікований В. Кривеньким у збірнику документів «Анархісти 1885-1935». Повна версія Проекту Декларації була опублікована істориком Олександром Скирдою у французькій та англійській версіях своєї книги «Нестор Махно – Козак Свободи».

ПРОЕКТ ДЕКЛАРАЦІЇ РЕВОЛЮЦІЙНІЙ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ УКРАЇНИ (МАХНОВЦІВ)

(Прийнято Військово-Революційною Радою армії на засіданні 20-го жовтня 1919 року)

Трудящі класи України стоять нині перед обличчям подій величезної важливості і найбільшого історичного сенсу. Безсумнівно, значення цих подій виходить далеко за межі самої по собі революційної повстанської армії. Але повстанська армія, будучи передовим загоном в боротьбі, що розгортається, вважає своїм обов’язком розкрити перед трудящими України, всієї Росії і всього світу як ті цілі, за які вона бореться, так і сенс подій, природним осередком яких вона в даний час є.

У лютому – березні 1917 р Україна, разом з Великоросією, пережила першу революцію, сутність якої полягала в падінні Романівського самодержавства та в переході політичної державної влади спершу до групи осіб з класу великої земельно-промислової буржуазії, а потім – до групи діячів з дрібнобуржуазного і погоджувального табору.

В силу цілого ряду умов ні та, ні інша влада не могли виявитися і не виявилися витривалими. Лише вісім місяців знадобилося для того, щоб відштовхнути революційні маси від того і від іншого урядів, які не мали нічого спільного з інтересами та прагненнями трудящих.

Вже з липня 1917 р безумовно назріває друга революція. Вона вибухає в кінці жовтня. Вона вручає державну владу в руки крайній лівій політичній партії соціал-демократів більшовиків (комуністів), які вважали себе партією революційного пролетаріату та найбіднішого селянства, партією соціальної революції.

З самого початку подій ця партія вела тривалу боротьбу за політичну владу з усіма іншими партіями. Її загальні гасла збігалися з інстинктивними прагненнями трудящих мас, які і підтримали її в рішучий момент.

Таким чином, восьмимісячний досвід зміни буржуазно-погоджувальних урядів і восьмимісячна боротьба між різними політичними партіями за державну владу закінчуються перемогою партії комуністів, яка й стає при владі в кінці жовтня 1917 р.

Але вже дуже скоро стає зрозумілим, що і ця партія, що і ця влада, – як партії будь-якої влади, – є сама собою абсолютно безсилою у справі здійснення великих завдань соціальної революції, в той же час паралізує вільну творчу діяльність самих трудових мас, єдино здатних кардинально вплинути на завдання. Стає зрозумілим, що, прибираючи до своїх рук (формально – до рук держави) все господарське та суспільне життя, неминуче створюючи нові політичні та економічні привілеї, ця партія і ця влада вбивають в корені соціальну революцію.

Безсилля комуністичної партії та влади вивести трудящих на істинний шлях боротьби за соціалізм викликає природне розчарування, невдоволення та озлоблення широких трудових мас проти цієї партії та цієї влади. Повний розвал господарського життя і, в зв’язку з цим, безглузда селянська політика влади створюють серйозне й повсюдне хвилювання в селі.

У Великоросії влада встигає, однак, швидко зорганізувати міцний державний апарат і покірну збройну силу, за допомогою яких вона, як і завжди, тимчасово виявляється в силах залізною рукою придушити всякі прояви народного невдоволення.

Обкладинка Проекту Декларації в редакції 1921 болгарською мовою.

Інакше складаються обставини в Україні.

Перш ніж українські трудові маси встигають розчаруватися в діяльності комуністичної влади, – Україна захоплюється австро-германцями й потрапляє під п’яту спочатку німецької, а потім петлюрівської влади. Насильство цих влад призводить тут до вибуху народного обурення, до нового обурення проти самої ідеї влади і до широкого партизанського (повстанського) руху, пронизаному істинним революційним духом – безпартійним і безвладним … Після виходу австро-германців революційні повстанці чергою сильних ударів очищають всю Україну від гетьманщини і петлюрівщини, знову відкриваючи дорогу комуністичній владі, яка й оселяється тут навесні 1919 р

Розчарування настає з надзвичайною швидкістю. Вже через місяць невдоволення й озлоблення трудових мас, – як робочих, так і, особливо, селянських – позначаються в повній силі. Цілі райони (Катеринославщина, Таврія) починають все більш і більш виразно прагнути до вільної суспільно-господарської організації, на основі безпартійності та безвладдя. Ці райони не допускають в своїх межах ніякої діяльності політичних влад. До кінця літа – вся Україна кипить селянськими повстаннями та широким повстанським рухом проти комуністичної партії, яка не виправдала довіру мас. Насувається третя революція, яка в даний час вже почалася, в яку Україна нині вже вступила …

У той же час знову піднімає голову реакція. Третя революція стикається зі спробою відновлення монархії.

Сподіваючись ще раз опанувати становище та зуміти зломити обидві ворожі сили (і революційно-повстанську, і реакційну), комуністична влада підготовлює та здійснює, при посередництві денікінського наступу, зрадницький розгром головного ядра революційного повстанства – армії Махна. Але державний та військовий апарат комуністичної влади, яка встигла свого часу затвердитися та зміцніти на території України, не має більше сил ані замінити собою випередивший його та встигнувший пустити тут глибоке коріння вільний повстанський рух, ані абсолютно розчавити цей рух, ані вчасно ліквідувати денікінський наступ. Повстанська армія виходить з важкого випробування хоча й ураженою, але не розбитою. Вибита з рідних місць, вона прагне понад усе зберегти себе, переправляється на час в інші райони і продовжує жорстоку боротьбу з денікінськими силами, які обдурили розрахунки Троцького і завдали революції надважкий удар. Комуністичний апарат виявляється вимушеним очистити поле боротьби та надати (принаймні, на час) захист революції в Україні живому партизанському руху революційних повстанців.

В даний момент Україна палає у вогні селянських повстань і революційно-повстанської боротьби проти реакції. Наряду з цим, в боротьбу між, розпочатою таким чином, третьою революцією і монархічною реакцією знову втручається ще одна сила, вже знайома українському трудовому народу: буржуазно-республіканський уряд Петлюри. Неважко бачити (і трудящі класи вже більш-менш розуміють це), що і ця сила, несучи з собою нову політичну владу, несе, отже, новий політичний та економічний гніт, нове насильство над прагнучими до вільного будівництва селянськими та робочими масами. Рішуче зіткнення між ідеєю вільної, безвладної організації (ідеєю, сприйнятої вже значними масами України) й ідеєю політичної влади (чи монархічної, комуністичної або ж буржуазно-республіканської) стає, таким чином, неминучим. Майбутнє покаже, хто вийде переможцем у боротьбі.

Такий в стислих рисах важкий революційний досвід, пережитий нами, повстанцями-махновцями, за два з половиною роки революції. Нам залишається додати, що як в нашому районі, так і в інших місцях ми бували свідками й учасниками успішних спроб безвладної суспільно-господарської організації, без втручання будь-якого уряду. Всі такі спроби ліквідовувалися за допомогою прямого збройного насильства з боку того чи іншого уряду.

В результаті цього важкого, але повчального досвіду, а також в силу деяких міркувань теоретичного характеру ми, перш за все, заявляємо виразно та відкрито наступне:

Досвід революції непохитно переконав нас у тому, що ніяка політична партія та ніяка політична державна влада не в силах вирішити великі завдання нашого часу, не в силах привести до відновлення й організації зруйнованого народного господарства, не в силах здійснити прагнення і задовольнити потреби трудових мас.

Ми переконані, що, внаслідок пережитого досвіду та досвіду, що проживається наразі, значні маси українських селян і робітників підійшли вже нині до того ж висновку і не стерплять, на скільки-небудь тривалий час, ніякого політичного гніту над собою.

Ми знаходимо, що в близькому майбутньому всі трудящі класи прийдуть до того ж висновку, що вони повинні будуть і зможуть самі взятися за будівництво свого трудового, господарського, суспільного і культурного життя на вільних засадах, без опіки, без тиску і диктаторства якої б то не було особистості, партії або влади.

Ми заявляємо тому, що народний повстанський рух, що розгортається нині в Україні, є початком великої третьої революції, яка прагне до остаточного розкріпачення трудящих мас від будь-якого гніту влади та капіталу – як приватного, так і державного.

Ми заявляємо, що наша повстанська махновська армія є лише бойовим ядром цього революційного народного руху в Україні, – ядром, покликаним зорганізувати навколо себе всі революційні повстанські сили та допомогти повсталому народові в його боротьбі проти всяких замахів з боку влади та капіталу.

Ми заявляємо, що сенс і значення подій в Україні повинні зосереджуватися не на нашій армії як такій, а на тому широкому народному русі, який розгортається в Україні й оборонно-бойовою силою якого є наша армія.

Україна стоїть на порозі справжньої селянської та пролетарської революції. Такий основний зміст подій. Ми, повстанці-махновці, – лише діти цієї революції, її слуги та захисники.

І коли революція ця, розпалившись повним полум’ям, охопить собою всю трудову Україну та звільнить її від усіх насильників і володарів, – тоді ми, її вірні бійці, розчинимося в мільйонних рядах повсталого народу й приступимо, пліч-о-пліч з ним, до вільного будівництва істинно нового життя.

Що стосується, надалі, основних поглядів наших на найважливіші питання безвладного економічного і суспільного будівництва, то ми вважаємо за необхідне попередньо заявити наступне.

Ми глибоко переконані, що надання народу повної можливості вільно виковувати форми свого господарського та суспільного життя природно й неминуче призведе до встановлення переважною трудовою більшістю народу соціалістичних форм співжиття. Ми знаходимо, що ці форми можуть бути на ділі знайдені та викувані лише самими трудящими масами, за умови їх абсолютно вільної та самостійної суспільно-господарської творчості. Ми вважаємо тому недоцільним і навіть згубним нав’язувати трудящим масам наші переконання силою політичної або якої б то не було іншої диктатури, вважаємо згубним вести маси з собою за допомогою управління ними зверху. Ми обмежуємо нашу роль простою ідейною та організаційною допомогою трудовому народу, у вигляді викладу наших думок і поглядів, у вигляді простого пропозиції, ради, роз’яснення або вказівки. Ми вважаємо, що народ повинен мати повну можливість вислуховувати всі думки та поради, але застосовувати їх до життя і будувати життя повинен сам, самостійно та вільно, без партій, диктаторів і влади.

Оскільки, таким чином, мова може йти лише про простий виклад наших поглядів, – ми звертаємо головну увагу трудящих, перш за все, на необхідність створення ними істинного вільного радянського ладу.

Радянський лад

Сутність справжнього радянського ладу повинна, на нашу думку, полягати в наступному:

Для організованого налагодження нового господарського та суспільного життя вільні селяни та робітники, природно, створюють – всюди на місцях – свої суспільно-економічні організації, сільські комітети або ради, всілякі союзи, кооперативи, рудничні, фабричні та заводські комітети, залізничні, поштово-телеграфні та інші організації. З метою широкого об’єднання взаємного зв’язку всі ці організації – виробничі, професійні, розподільні, транспортні та інші – природно створюють знизу вгору об’єднувальні їх органи, у вигляді економічних рад, що виконують технічну задачу регулювання суспільно-господарського життя в широкому масштабі. Ради ці можуть бути волосними, міськими, обласними та ін. Вони організовуються, у міру потреби, на вільних засадах. Вони ні в якому разі не є політичними установами, керованими тими чи іншими політичними діячами або партіями, що диктують свою волю та здійснюють, під маскою «радянської влади», свою політичну владу: вони є лише дорадчо-виконавчими органами, які регулюють живу господарську діяльність на місцях.

Такий радянський лад постане, дійсно, організацією вільних робочих і селян. І якщо створення його стане дійсно вільною справою робітничих і селянських мас; якщо жива господарська робота всіх низових, місцевих і об’єднуючих радянських організацій почне залучати до себе все більш та більш широкі робітничо-селянські маси, без примусу та свавільного втручання будь-яких політичних партій чи органів влади, то, на нашу думку, досить скоро вдасться налагодити суспільно-господарський апарат на засадах соціальної рівності, справедливості та товариства, і тим самим покласти край існуванню класів, політичних партій і влади, а також панування одних національностей над іншими. Відсталі та нетрудові верстви населення, з часом, будуть природно втягнуті в цей трудовий апарат. Будь-яка «політична діяльність», за самою своєю суттю завжди неминуче зводиться до створення, зміцнення та підтримання системи привілеїв, системи політичного й економічного гноблення трудящих класів, – будь-яка «політична» організація і діяльність, за непотрібністю, відпадуть і скасують самі себе.

На питання про те, де будуть при такому ладі зосереджуватися «офіційні» нитки деяких важливих галузей суспільної та цивільної діяльності (навчально-виховна справа, медична та санітарний справа, дорожня справа, реєстрація шлюбів, народжень і смертей, загальна статистика і т.д. ), ми відповідаємо, що, крім широкої та вільної приватної ініціативи, найбільш цінної та плідної, відповідні відділи можуть бути, в разі потреби, легко створені при Радах. Роль і діяльність цих відділів не буде ні складною, ні громіздкою, якщо правильно налагоджений суспільно-господарський апарат буде функціонувати всюди на місцях, в низових осередках і Радах.

Судово-адміністративний апарат

З питання про необхідність організації судово-адміністративного апарату ми висуваємо, перш за все, те основне положення, що всякий закостенілий, раз і назавжди встановлений судовий і поліцейський апарат, так само як всякі мертві, безумовно зафіксовані «склепіння законів» є самим грубим порушенням істинного правосуддя та справжньої самооборони населення.

Істинне правосуддя повинно бути організованим, але живим, вільним, творчим актом співжиття.

Самооборона населення повинна бути справою вільної, живої самоорганізації.

Тому всякі змертвілі форми правосуддя, судові установи, революційні трибунали, карні кодекси, поліцейські або міліцейські інститути, «надзвичайки», в’язниці та все інше старе, безплідне та непотрібне дрантя, – все це повинно відпасти саме собою і скасуватись при першому ж подиху вільного життя, при перших же кроках вільної та живої суспільно-господарської організації.

Вільні організації, спілки та ради робітників і селян повинні самі вільно ж встановлювати у себе ті чи інші конкретні форми правосуддя.

Правосуддя це повинно керуватися не фахівцями-чиновниками на стороні, а живими, яким Ви довіряєте, місцевими громадськими силами, за широкої участі населення та при повній відсутності заздалегідь визначених норм покарання.

Так само, самооборона населення повинна бути побудована на засадах вільної організації охорони живими місцевими силами, але не повинна бути справою фахівців-міліціонерів. Казенна, офіційна організація справи правосуддя та оборони не тільки не досягає мети, але губить в корені будь-яке правосуддя і всяку оборону.

Культурно-освітня справа

У суспільстві, влаштованому на засадах вільного об’єднання соціально-трудових організацій, культурно-просвітня справа стає монопольним здійсненням держави і того чи іншого уряду, а вільною творчою справою осіб і організацій, вільно та природно об’єднаних між собою. Тільки за цієї умови духовне зростання трудящих мас стане, дійсно, їх власною, і тому дорогою для них, справою. Тільки за цієї умови здійсниться жива, вільна творчість культурних цінностей і буде забезпечене швидке духовне зростання населення

Громадянські свободи

Звісно, вільна організація суспільства передбачає дійсне і повне здійснення так званих «громадянських» свобод: свободи слова, друку, совісті, віросповідання; свободи зібрань, спілок, організацій і т.д.

Захист співжиття

До тих пір, поки вільне співжиття потребуватиме організації фізичної сили з метою самозахисту від зовнішнього нападу, воно організовує свою армію. Армія ця розуміється нами як вільна і всенародна військова організація, побудована на виборних засадах і тісно спаяна з населенням.

Усередині країни ця армія повинна знаходитися в розпорядженні трудових робітничо-селянських організацій, захищаючи їх від будь-яких спроб насильства з боку влади та капіталу, і допомагаючи їм у здійсненні їх вільного будівництва.

Зносини з іноземними державами

Загальні з’їзди представників від усіх, складових вільного співжиття, організацій, міст і сіл виділяють комісію, що веде повсякденні зносини з іноземними державами. Діяльність комісії повинна бути відкритою і явною. Ніякі «дипломатичні таємниці» неприпустимі. Питання, які не можуть бути дозволені комісією, обговорюються і вирішуються шляхом екстрених з’їздів.

Такі ті загальні засади, на яких, на нашу думку, має складатися вільне, розумне, здорове співжиття, і за які ми боремося.

У наше завдання не входить насильницьке нав’язування цих засад трудовому селянському та робочому населенню. Ми вважаємо лише своїм обов’язком ознайомити населення з нашою точкою зору і забезпечити трудящим масам можливість вільно обговорювати як цю нашу, так і всякі інші точки зору, щоб потім вільно обрати той чи інший шлях суспільно-економічного будівництва.

Ми переконані, що лише на засадах повної свободи пошуків і прийомів будівництва трудове населення зуміє, природним шляхом, прийти до здорової, істинно соціалістичної форми співжиття.

Цю свободу пошуків, цю свободу будівництва ми будемо відстоювати та захищати всіма наявними в нашому розпорядженні силами і засобами.

Цю свободу буде, поза всякими сумнівами, відстоювати і захищати все трудове населення України, яке ми закликаємо йти в нашій великій боротьбі пліч-о-пліч з нами, змирившись із неминучими у всякій справі помилками та недоліками, підтримуючи нас своїм співчуттям і сприянням, і збільшуючи вдесятиро нашу міць постійним вливанням свіжих сил, нових борців – захисників свободи.

Лише спільними зусиллями великої трудової родини, що вільно плекає форми нового співжиття і зі зброєю в руках відстоює своє право на цю вільну творчість, – ми переможемо.

Післямова від А. Дубовика.

Серед частини дослідників і тих, хто цікавляться, з’явилася мода привласнювати махновщині найменування «Південноукраїнської трудової федерації». Багато хто навіть думають, що це було «офіційною» назвою контрольованого махновцями «напівдержавного утворення». Звертаю увагу на те, що ні в Декларації РПАУ, ні в інших документах, що виходили з табору самих махновців, ніколи не вживається ні сама ця конструкція («Південноукраїнська трудова федерація»), ні будь-які похідні від неї. У махновських документах мова завжди йде про Україну і системи «Вільних Рад». Тому винаходити велосипеди і «федерації» – зайве.

  • Переклад українською end, вичитка та корекція Arrrna.

 481 total views,  4 views today

Залишити відповідь