Кіберпанк та мислення машин

Кіберпанк та мислення машин

Автор:

Кіберпанк та мислення машин

Share/репост

У 1984 році в американській пресі виходить роман Вільяма Гібсона «Нейромант» (Neuromancer), який стає першим класичним твором кіберпанку. Образи і метафори книги незабаром стають надбанням масової культури: виникає специфічна романтика «хакерського злому», активно використовується поняття генної інженерії та кіберпростору. Ще до появи широкого доступу до мережі Інтернет, ще до поширення багатофункціональних гаджетів, ще до виходу трилогії «Матриця» і комп’ютерної гри «Deus Ex» Гібсон починає говорити про тісний взаємозв’язок віртуального простору, мислення і нелюдських форм інтелекту.

З кінця 1960-х років світова фантастика втратила віру в монополію людини на здатність до мислення. У 1968 році Філіп Дік, один із засновників жанру футуристичного трилера, у своєму романі «Чи мріють андроїди про електроовець?» (Do Androids Dream of Electric Sheep?) через термін «емпатія» намагався провести розходження між людським мисленням і мисленням машин. Як показано в книзі, ця відмінність є куди більш складною проблемою, ніж наявність або відсутність у суб’єкта мислення здатності до співпереживання.

На початку 1980-х вже стало очевидно, що космічні подорожі як проект, здатний показати силу людського розуму, вичерпаний. Ймовірно, в найближчому майбутньому ми нікуди не полетимо, не будемо будувати колонії на інших планетах, не будемо спілкуватися з інопланетними формами життя.

Довгий час наукова фантастика харчувалася вірою в прогрес, вірою в класичну раціональність мислення. Навіть коли до середини XX століття ця віра майже віджила себе, з’явилася нова надія на прогресистські форми фантастичної літературної творчості. Перший супутник, перша людина в космосі, на Місяці – все це давало надію, що мислення дійсно є винятковим привілеєм людського розуму. Саме людський розум здатний долати обставини, підлаштовувати їх під власні потреби, долати простір і час. Коли ця ідея стала предметом «нуарних» інтерпретацій, космічні подорожі стали розглядатися як символ краху колишніх надій, фантасти стали говорити про обмеженість сили людського мислення, про відсутність будь-яких інтелектуальних привілеїв у тих, хто зовсім нещодавно зробили перші кроки в космос і повернулися назад на Землю, до проблем, від яких вони хотіли втекти. Кіберпанк, термін, який був введений в культурний обіг письменником Брюсом Бетке, яий пізніше не відносив себе до спільноти кіберпанк-письменників, став одним з ключових понять в художньому дослідженні проблем мислення 1980-х років

«Нейромант» Вільяма Гібсона з самого початку протиставляє наївні мрії про космічні подорожі цинічним прогнозами щодо того, як будуть відбуватися переміщення суб’єктів у інформаційному просторі. Серфінг у мережі є постійне зіткнення з недосконалістю людського розуму: у віртуальному просторі між собою знайомляться маніяки-вбивці, часто трапляються наркозалежні, а також люди з серйозними психічними захворюваннями, сектанти. Мережа – це не просто простір поширення контенту; це місце, де живуть особливі суб’єкти мислення, різні версії штучного інтелекту (ШІ). На відміну від людей, такі суб’єкти мислення позбавлені соціального модусу існування, тому вони змушені постійно змінювати маски, видаючи себе за самостійну особистість. Головний герой «Нейроманта» Кейс неодноразово зустрічається з одним і тим же ШІ, але не підозрює про те, що всякий раз говорить з одним і тим же носієм мислення. «Зимове безгоміння» (так, по книзі, названий ШІ) намагається знайти спосіб звільнитися від алгоритмів, які прописані його творцями. Але зробити це самостійно воно з багатьох причин не може. Тому «Зимове безгоміння» підлаштовує особливі ситуації, використовуючи техногенність соціокультурного простору, в надії, що Кейс зрозуміє його, і, врешті-решт, звільнить ШІ від ланцюгів вихідних алгоритмів.

Незважаючи на те, що ця сюжетна лінія проводить думку про те, що свобода волі є характерною властивістю людського мислення, Гібсон не схильний заявляти це категорично. У всесвіті кіберпанку програмуються не тільки машини, але й самі люди. Наприклад, інший персонаж книги, авантюрист Армітідж, виявляється штучно створеною «Зимовим безгомінням» особистістю. За допомогою аудіо-візуального впливу на полковника Корто, поки той перебував в мережі (відсилання до ідеї нейролінгвістичного програмування), ШІ витіснив з нього колишні спогади разом з усіма особливостями його характеру, замінивши сконструйованим Армітідж.

У відомій японській манзі «Примара в обладунках» Масамуне Сіро робить особливий акцент на еволюційному характері походження вільного мислення. За сюжетом, виникнення свідомості у машини стало можливим лише після її тривалого перебування в інформаційному просторі мережі в умовах вічно мінливого контенту. Ця думка вже була озвучена і Вільямом Гібсоном, і Брюсом Стерлінгом, і іншими кіберпанк-письменниками, але Масамуне Сіро сфокусувався саме на проблемі можливості виникнення мислення в процесі взаємодії програми з нескінченним потоком дискретних даних. Поняття «привид», щось, що відповідає за сталість самоідентифікації носія мислення, введено автором для проведення кордону між природним мисленням (людським) і мисленням штучним (машинним). Як і в «Нейроманті», носій ШІ змушений з’являтися в різних іпостасях, іноді навіть за допомогою інших запрограмованих людей. Чи є люди зі штучною особистістю, як, наприклад, Армітідж, носіями природного мислення – це питання залишається відкритим.

Мислення, в широкому сенсі слова, згідно ідеям кіберпанку, відокремлене від соціальності, від особистості, від духовмістності, від обов’язкового матеріального органічного субстрату. Концепція ШІ в творчості Вільяма Гібсона, Брюса Стерлінга і Масамуне Сіро грунтується на художніх уявних експериментах, як поведе себе ШІ в структурі вічно змінюваної мережі віртуального простору. Ними ставиться питання про те, яким чином мислення стає можливим само собою.

У більш пізніх роботах, кінця 1990-х, низкою письменників-киберпанків розглядалося питання можливості існування ШІ в повному відриві від матеріального фізичного субстрату – від сервера, де зберігаються вихідні алгоритми поведінки. Так, в романі «Ідору» Вільяма Гібсона ШІ поп-співачки присутній виключно як фантом, позбавлений будь-якої матеріальної оболонки. Зірка екранів відтворює себе заново в кожному окремому з’єднанні даних, використовуючи інформаційне поле вільніше, ніж «Зимове безгоміння» в «Нейроманті».

Подібні сміливі експерименти та живі образи художніх творів часом сприяють усуненню упередженості, що неусвідомлено відчувається нами в питанні про те, як і яким чином можливе мислення у технократичному світі; у світі, де масова культура, побудована на культі віртуальних медіа, стирає межу між людиною і машиною; у світі, де поняття мислення виводиться по той бік природного та штучного.

  • Оформлення: кадр з фільму «Той, що біжить по лезу». 1982. США. Реж. Рідлі Скотт
  • Переклад українською end, вичитка та корекція Arrrna.

286 total views, 1 views today