Уривок з книги Петра Рябова – «Культура Еллади. Основні проблеми та категорії»
Ставлення до праці в Елладі було різним – в залежності від періоду, характеру праці та тієї чи іншої категорії населення. Аристократи вважали фізичну працю ганебною й прагнули до ідеалу «теоретичного», споглядального життя. А поет-хлібороб Гесіод, що проповідує ідеал працьовитості і економії, стверджував: «Немає ніякої ганьби в роботі, ганебно – неробство». Однак і Гесіод вважав, що праця була відсутня у «золотий вік» і була послана богами у покарання людям. На думку Аристотеля, справжня людяність співвідноситься зі свободою і спогляданням: вона передбачає дозвілля. Вільна людина – це людина споглядаюча, а не заклопотана побутом і видобутком того, що необхідно їй для підтримки життя. Чим більше людина поглинена клопотами та працею, тим вона ближче до тварини, а чим більше людина відсторонена та споглядальна, тим вона ближче до Бога. Навпаки, рабство ототожнювалося Аристотелем із тваринним станом і підневільною працею – працею заради підтримки самого життя, обумовленою жорсткою необхідністю, працею рутинною та фізичною. І раб, подібно тварині, не є людиною, але лише «розмовляючим знаряддям» – це переконання Аристотеля поділяли майже всі елліни.
Раби в Елладі, подібно жінкам та іноземцям, знаходилися поза полісом: не могли володіти землею, брати участь в народних зборах, Олімпійських іграх і релігійних святах, не розпоряджалися своїм життям – словом, не вважалися за людей. Звичайно, еллінська цивілізація не зводиться цілком до відносин між рабами та вільними, й не може бути названа «рабовласницькою» (як це роблять марксисти), оскільки рабство не представляло з себе фундаменту всього її економічного, політичного, соціального та духовного життя. Раби не складали більшості населення, й навіть більшості серед виробників, і розглядалися лише як допоміжна економічна сила, призначена для особливо важкої та особливо брудної роботи. Лише в окремі періоди і в деяких сферах (домашня прислуга, рудники) вони переважали. Але, милуючись красою і величчю еллінської культури, неможливо ігнорувати наявність рабства в Елладі. Бо воно накладало свій відбиток і на рабів, і на рабовласників, і на полісне життя, і на різні сторони культури – від побуту до філософії.
Тільки раз на рік, на святах Крон раби користувалися необмеженою свободою: вважалося, що ці свята знаменували повернення «золотого століття Кроноса» й первозданного хаосу, коли ніхто не працювали і рабство було відсутнє. Якщо в гомерівській Елладі рабів було зовсім небагато, і вони практично були «молодшими членами сім’ї» знатного елліна (Гомер навіть іменує раба Евмена, який служив Одіссею, «божественним пастухом»), то пізніше число рабів зросло, а їх становище погіршилося. Джерелами рабства були піратство, захоплення полонених на війні, закабалення через борги, продаж дітей в рабство батьками, купівля на невільничому ринку. Головні рабські ринки Еллади знаходилися на островах Родос і Делос. У V-IV століттях до н.е. у знатного вільного афінянина було від 20 до 50 рабів. Коли під час Пелопоннеської війни спартанці захопили місцевість Декелею біля Афін, туди втекло кілька десятків тисяч рабів. Красиві молоді рабині і миловидні хлопчики-раби високо цінувалися еллінами. Нерідко господар ставив рабиню-наложницю майже на один «рівень» з офіційною дружиною, що породжувало сварки в будинку. Так, історик Плутарх дорікає прославленому оратору-софісту Горгію в тому, що він, така вчена й красномовна людина, не зміг домогтися згоди навіть у своєму домашньому колі, що складається з нього самого, його дружини й рабині. А Софокл в трагедії «Трахінянкі» описує конфлікт між законною дружиною Геракла Деянірою та взятою ним у полон рабинею Іолою. Геракл зажадав від Деяніри, щоб вона прийняла Іолу як рівну собі, що призвело до загибелі і його, і Деяніри. Так само у трагедії Есхіла «Агамемнон» дружина царя Агамемнона Клітемнестра вбиває і свого чоловіка, і взяту ним у полон нещасну троянську царівну Кассандру, до того ж, однією з причин цього вбивства виявилися саме ревнощі до нової наложниці.
Якщо Аристотель вважав рабство чимось надзвичайно природним і гадав лише, що елліни не повинні перетворювати на рабів інших еллінів, в той час як існують варвари – природжені раби від природи, які повинні стати слугами еллінів, то з цього приводу все ж існували й інші, хоча й мало поширені, думки. Так, деякі софісти і трагік Евріпід вважали, що всі люди рівні від природи й рабства бути не повинно. Подібно до них, Платон стверджував, що рабство породжене не природою, але свавіллям людей. Проте, Платон вважав, що кожен повинен змиритися зі своєю долею. Головне – внутрішня, душевна свобода, яку цілком можна зберегти й будучи рабом.
Втім ці, нечисленні і не дуже наполегливі, голоси людей, які сумніваються в правомірності й справедливості рабства, мало впливали на загальне переконання еллінів в його законності й правомірності. Тільки в епоху еллінізму кініки й стоїки почали рішучу критику рабства та проповідь загальнолюдського братерства та рівності.
- Оформлення: кадр з фільму «Олександр» (Alexander). 2004. США. Реж. Олівер Стоун
- Переклад українською end, вичитка та корекція Arrrna.
1,815 total views, 4 views today